ЧАЙНИЙ НАБІР РУЧНОЇ РОБОТИ “ЛАВОВИЙ” (ДЛЯ ЧАЙНОЇ ЦЕРЕМОНІЇ)

Звідки береться і куди дівається вогонь?

Встежити за ним не так просто, але все неможливе можливо після піали бадьорого улуна. По стежках попелястим, на запахо гару, за димним слідом ми йшли тиждень за тижнем. Ми хотіли знайти первозданний вогонь. Знайти цього вогня вогнів можна було тільки в нього вдома. Де цей дім?

Важко пояснити. Добре, що завжди можна запитати дорогу у таких же мисливців, як ми, тому ми не втрачали присутності духу. Нам ласкаво розповіли про те, що описати словами дорогу та адресу будинку вогню неможливо. Тому нам пояснили на пальцях. І як часто у житті буває: цього виявилося достатньо.

Здивувало те, що в селі, куди ми потрапили наприкінці своєї подорожі, будинки були на деревах. Ми прийшли за первородним вогнем і непрактично якось жити з ним по сусідству на легкозаймистих деревах. Це нас здивувало більше, ніж той факт, що всі місцеві тут обпалені – чорні як вугілля сатири. Вони б і не стали з нами розмовляти, якби ми прийшли з порожніми руками. Добре, що в нас була добряча така, важка скринька пахучої і м’якої іронії.

Ви не уявляєте як сатири люблять легку іронію, вона робить їх такими блаженними, просто не віриться. Спробувавши нашу іронію на мову, сатири шанобливо закивали головою і один із них обірвав тривалу мовчанку:

-Що?
-Відповіді.
-Ходіть за мною.

Через 5 хвилин ми вже окреслили їхню старійшинам всю ситуацію. Нам потрібен вогонь вогню, ми вже кілька тижнів шукаємо його дім і дуже хочемо забрати з собою шматок, реплікувати та покривати їм свої чайні набори. Після всієї історії я запитував де він.

Велична і дуже стара жінка Сатир посміхнулася не без сатири. Вона відповіла повільно:

-Тут, – вона тицьнула мене пальцем у груди, – тут, – торкнулася пальцем свого чола, – і ось тут, – вона махом розвела руки на всі боки і засміялася.
-Аааааа, – так і почався наш шлях назад відразу в майстерню, де ми створили LAVA CHAI TEA SET.